«Вижив після чотирьох скидів з дронів» — вінницький боєць «Мажор» про службу на передовій

Альона ЧЕРНІЮК

Доброволець, підприємець і музикант за покликом серця став на захист рідної землі та служить у Нацгвардії.
Після важких боїв на Запорізькому напрямку він вижив, але отримав поранення.
Чоловік продовжує реабілітацію та надихає прикладом відваги і любові до родини й країни.

У Військовій частині 3008 Національної гвардії України поділилися історією добровольця, який став на захист рідної землі, щоб ворог не дібрався до Вінниці.

— Коли на тебе вперше падає полум’я війни – усе стає простим і важким. Страх зникає, залишається вибір. Мій позивний Мажор. Мені 38. До служби мав музичну освіту, працював у фермерському бізнесі. Пішов у військо за покликом серця. По нам зробили чотири скиди з дрона, але я живий. Я завжди на позитиві — тому й Мажор, — розповідає стрілець, старший солдат вінницького підрозділу Нацгвардії.

У 2022 році він із братом прийшов у ТЦК. Черга була величезна. Спробували ТРО — простояли три доби. Брата взяли в артилерію, його — ні, через проблеми зі спиною. Тоді він волонтерив, бо хотів бути корисним.

У військовій частині розповідають, що у 2023 році чоловік отримав повістку і без вагань став до служби. Навчання виявилося надзвичайно складним.

— Прийшов 117 кг, вийшов 87. Кожна вправа — як нота, намагався ловити ритм, — згадує Мажор.

Після завершення злагодження підрозділ вирушив на Запорізький напрямок.

— Перший бій — як перший акорд. Страшно, але іншого шляху нема. Служив у мінометній групі, бував і в штурмовій. Комунікація — як у музиці, без неї — хаос, — ділиться він.

Три місяці гвардійці тримали позиції. Одним із найскладніших випробувань став вихід після бою.

— Винесли поранених і почали відходити. Нас наздогнали дрони. Було чотири скиди. Я наклав собі турнікети, зробив усе, що треба. Група евака була недалеко — швидко забрали. Важив у спорядженні понад 120 кг, але хлопці змогли винести. Дуже їм вдячний, — розповідає нацгвардієць.

Поранення він отримав у грудні 2023 року. У тілі було понад двадцять осколків, позаду кілька операцій, лікування триває.

— Реабілітація — це голоси рідних і сміх доньки. Допомагає спорт: стрільба з лука, дартс, шашки. Це додає позитиву і дає відчуття, що про поранених пам’ятають, — каже Мажор.

Його опора — дружина Альона та донька Арінка.

— Арінка каже: «Мій тато — військовий». Я служу заради них. Щоб у Вінниці не було війни. Щоб не повторилось те, що було в Бахмуті чи Бучі. Не щодня геройство. Часто — буденність. Але кожен день — вклад у перемогу, — ділиться гвардієць.

Бути воїном України — це про відповідальність і любов до родини та країни. Мажор усміхається і каже: сила — у простих людях, які роблять вибір захищати свою землю.